Дещо з історії валеріани


Дещо з історії валеріани
У наукового найменування цієї рослини дві версії виникнення. За однією це переклад з латини виразу «бути здоровим», а по іншій рослині було дано таке ім'я на честь одного з давньоримських історичних діячів.

На Русі валеріана іменується «котячий корінь» або «Маун». Це пов'язано з її цікавим впливом на представників сімейства котячих. Кішки можуть учуять аромат цієї рослини на великій відстані. Завзято її розшукують. Потім труться об рослина, лижуть його і намагаються забрати. Ведуть вони себе при цьому дуже дивно і кумедно. Можуть валятися і кататися по землі, можуть навпаки – стрибати вгору, голосно нявкають.

Наші предки дуже любили і часто використовували валеріану. Про неї складали оповіді, за якими ці рослини самі приманювали до себе хворих людей. Від них виходив рожеве світло. Просто від контакту з корінням цієї рослини давні русичі відчували поліпшення настрою і заспокоєння.

Фабричну обробку сировини з валеріани ввів на Русі цар Петро I. Вже у вісімнадцятому столітті ця рослина визнали офіційно і внесли в довідники по лікарським рослинам. А, починаючи з дев'ятнадцятого століття, валеріаною всерйоз зацікавилися вчені. Причому, інтерес цей не згасає досі. Все нові й нові її якості виявляються при вишукуваннях.

Найкраще зберігаються всі цілющі якості рослини при використанні його у вигляді настою. Для цього нарубаний корінь заливається водою кімнатної температури, залишається на добу. Після цього настій пропускається через сито і застосовується за призначенням.