Як утерти ніс непоправного сперечальників


Як утерти ніс непоправного сперечальників

Ідея написати продовження трилогії братів Стругацьких про Максима Каммерер Чорний Ферзь прийшла мені в голову, коли я для деяких творчих потреб вельми уважно читав двотомник Ніцше, виданий у серії Філософська спадщина. Саме тоді на якийсь фразі або афоризмі великого безумця мені раптом спало на думку, що Саракш не те, чим він здається.

Звичайно, це жорстокий, кривавий світ, вивернутий навиворіт, але при цьому володіє якимось похмурим чарівністю. Адже не дарма Странник-екселенція раз за разом пірнав в криваву баню Саракша, шукаючи відпочинку від справ КОМКОН-2 і інших Айзек Бромберг.

Та й комсомолець 22 століття Максим Каммерер після загибелі свого корабля не впав у прострацію, а, засукавши рукава, взявся розбиратися зі справами його нової батьківщини. Саме з такого ракурсу мені і захотілося подивитися і на Саракш, і на нових і старих героїв.

Я знав про так і не написаному метрами продовженні трилогії під назвою Білий Ферзь, знав, що хтось з благословення Бориса Натанович його вже пише.
Але мені й самому категорично не хотілося перебігати комусь дорогу.

Крім того, мені категорично не подобалася соліпсістская ідея, закладена авторами в Білий Ферзь, про те, що світ Полудня кимось вигаданий. Задуманий роман мав бути продовженням, Фанфіки, сиквелом-приквелом, чим завгодно, але в ньому мало бути все по-іншому.

Менше Стругацьких! під таким дивним гаслом і писалося продовження Стругацьких ж.
Тому мені прийшла в голову ідея, що всі пригоди Біг-Бага на планеті Саракш повинні йому приснитися, причому приснитися в ніч після хвилювань того трагічного дня, коли загинув Лев Абалкін.

Дійсно, коли людина спить і бачить сон, то світ в цьому сні постає якимось дивним, зсунутим, спотвореним. Якщо Саракш тільки виглядає замкнутим світом через жахливої ​​рефракції, то Флакш, де відбуваються події Чорного Ферзя, дійсно замкнутий на себе світ, а точніше пляшка Клейна космічного масштабу.
Ну і так далі. Однак коли робота почалася, в роман став наполегливо проникати якийсь персонаж, якому точно не було місця у сні, а вірніше гарячковому маренні запаленої совісті Максима Каммерера. Я маю на увазі Тойво Глумова.

Більше того, виникла нагальна необхідність посилань на події, яким ще тільки належало статися через багато років і які описані в повісті Хвилі гасять вітер. Але мене до пори це не особливо турбувало.
Мало що людині присниться? Трапляються ж і провісні сни.

Лише коли рукопис була закінчена, пройшла пару правок, мені раптом спало на думку, що все написане несуперечливо лягає зовсім в іншу концепцію. Звичайно ж, це ніякий не сон Максима Каммерера! Це сон Тойво Глумова, метагома. Тойво Глумова, що став надлюдиною і у своїй могутності створити світ Флакша, який населив тими, кого він колись знав і любив. Це всесвіт створена метагомом чи то для власної розваги, чи то для пошуку рецепту виробництва Щастя в космічних масштабах, а не на окремо взятій Землі 2223 століть.

Дивні речі часом трапляються з письменниками. Розумієш, що написав, тільки тоді, коли річ отлежітся, охолоне

М. Савелічев.

Як утерти ніс непоправного сперечальників?